В залежності від строків внесення добрив розрізняють:
Основне внесення добрив.
Забезпечує поживними речовинами рослини на протязі всього періоду вегетації. Добрива вносять під глибоку оранку, передпосівну культивацію або весняну переорювання зяб. Органічні добрива вносять в повній мірі, доза ж мінеральних повинна складати не менше 75% норми внесення.
Для основного удобрення використовують в першу чергу важкорозчинні форми фосфорних добрив, аміачні та амідні форми азотних і хлоровмісні форми калійних добрив.
Внесення добрив на глибину поширення основної маси кореневої системи створює найкращі умови для росту і розвитку рослин.
Передпосівне внесення добрив.
Здійснюють навесні під передпосівну культивацію в тому випадку, якщо восени не вносилося основне добриво. Передпосівне внесення добрив забезпечує рослину поживними речовинами протягом усього періоду вегетації. У зоні недостатнього зволоження цей спосіб внесення добрив не дає бажаного результату і не може замінити основне добриво. У зонах достатнього і надмірного зволоження на грунтах легкого механічного складу цей спосіб може бути застосований, особливо при використанні нітратних форм азотних добрив, які при основному удобренні вимиваються з грунту.
Вносити підвищені дози (90-120 кг/га) добрив в передпосівний період не рекомендується, так як при пересиханні верхнього шару грунту може наступити ретроградація поживних елементів, особливо фосфору.
Рядкове внесення добрив.
Призначено для забезпечення рослин елементами живлення в початковий період росту і розвитку, тобто протягом 6-15 днів. Для цієї мети використовують тільки водорозчинні форми добрив (краще складні). Якщо добрива не вносилися чи вносилися в недостатній кількості під час основного або передпосівного внесення, припосівне локальне внесення добрив під зернові зернобобові і просапні культури виявляється високоефективним.
«Стартові» дози (5-15 кг/ азоту, фосфору, калію), внесені в рядки, прискорюють ріст коренів, що сприяє більш повному використанню рослинами поживних речовин із грунту. Добрива внесені в рядки, використовуються рослинами найбільш продуктивно і сприяють приросту врожаю. При такому способі їх внесення отримують найвищу віддачу кожного кілограма елементів живлення. Вносять добриво на 2-3 см в сторону і глибше від рядка насіння, так як при внесенні добрив разом з насінням знижується здатність насіння до проростання і в початковий період розвитку рослини пригнічуються.
Останнім часом цілий ряд науково-дослідних установ доводять недоцільність рядкового внесення добрив. Однак при вирішенні питання доцільності слід враховувати конкретні умови зон. Там, де добрив вноситься недостатньо рядкове внесення повинно бути обов’язковим агроприйомом, що забезпечує підвищення врожайності сільськогосподарських культур.
Підживлення необхідне у тому випадку, якщо під час основного і припосівного внесення використано недостатньо добрив. Доцільність підживлення визначають по аналізу соку рослин методом листової діагностики або по складу елементів живлення в грунті на період підживлення. Дози для однієї підгодівлі просапних складають в середньому 10-20 кг / га азоту, фосфору і калію або одного з елементів живлення в залежності від вмісту в грунті доступних для живлення рослин цих форм елементів.
Для озимих культур доза підгодівлі становить 20-60 кг / га діючої речовини (в більшості випадків азоту).
Переносити частину добрив з основного добрива на підгодівлю недоцільно.
Ефективність підгодівель залежить від кількості вологи в грунті. Вона ефективна тільки в зоні достатнього зволоження. Тому в зоні нестійкого зволоження мінеральні добрива необхідно вносити з осені під оранку на зяб (особливо під просапні культури) в повній нормі.
У практиці сільськогосподарського виробництва підгодівлю озимих проводять восени, взимку і навесні. При цьому велику увагу приділяють формам добрив. Наприклад, сечовина – одна з найкращих форм азотного добрива для основного внесення, але при поверхневому застосуванні для підгодівлі в суху і теплу погоду вона недостатньо ефективна через втрати азоту в газоподібному вигляді. Підживлення озимої пшениці аміачною селітрою, проведене в квітні в суху і теплу погоду, підвищило врожайність зерна на 3,7-5,4 кг / га, а при внесенні сечовини – врожайність залишилася на колишньому рівні. Тому використовувати сечовину для підгодівлі озимих слід лише в оптимальні терміни – одразу після того, як зійшов сніг.
У роки рясних опадів у багатьох районах спостерігалося як вимивання рухомого азоту з верхніх шарів грунту в нижній, так і слабка його мобілізація через надлишкове зволоження грунту, його недостатню аерацію та низькі температури.
Тому особливе значення має підгодівля озимих з осені, в першу чергу тих, які розміщені по непарових попередниках і не були удобрені до посіву. Дані науково-дослідних установ показують, що осіння підгодівля озимих, особливо на початку фази кущення, сприяє накопиченню цукру в листках і вузлах кущіння, позитивно впливає на зимостійкість рослин і врожайність.
У дослідах прибавка врожаю озимої пшениці при осінній підгодівлі склала: по чорному пару – 2-3,5, після кукурудзи на силос – 2,5-6,6 ц / га. У роки з великою кількістю опадів в осінньо-весняний період пшениця добре реагує на підживлення як одними азотними добривами, так і в поєднанні їх з іншими видами добрив. Особливо велике значення при осінній підгодівлі на парових полях має поєднання азотних добрив з підвищеними дозами фосфорних і калійних. Режим азотного живлення рослин у цих умовах складається більш сприятливо, ніж після інших попередників. Гарний ефект осіння підгодівля озимих дає в степових районах. Пізньоосіння підгодівля аміачною селітрою в дозі 0,9 ц / га підвищила урожайність озимого жита в середньому за три роки на 2,5, а весняна – тільки на 0,3 ц / га. Позитивний вплив осінньої підгодівлі озимих відзначають науково-дослідні установи нечорноземної зони. Вони рекомендують проводити її за 15-25 днів до закінчення вегетації. Занадто рання підгодівля, особливо великими дозами або одними лише азотними добривами, може призвести до переростання рослин та зниження їх зимостійкості.
Тому терміни підгодівлі, а також поєднання і дози добрив повинні встановлюватися з урахуванням даних найближчих до господарства наукових установ та рекомендацій агрохімслужби.
Необхідність підживлення азотними добривами визначають таким чином. Протягом доби проводять аналіз грунту на вміст нітратів в орному горизонті кожного поля. Якщо їх вміст становить 35-46 мг і більше на 1 кг грунту або понад 4% загального азоту в листках озимих у фазі кущіння, поля азотної підгодівлі не потребують. В господарствах часто проводять весняну підгодівлю озимих в ранні терміни по неглибокому снігу. Дослідження показали, що такий термін внесення знижує ефективність азотних добрив. При внесенні по неглибокому снігу віддача азоту надбавкою урожаю була нижче у три рази, ніж при внесенні туків після сходу снігу .
Численні дослідження в різних зонах країни показують високу ефективність підживлення озимих азотними добривами ранньою весною. Це пояснюється тим, що після перезимівлі пшениця буває ослабленою і вимагає підвищеної кількості азоту для інтенсивного росту. Внаслідок уповільнених процесів мікробіологічної діяльності накопичення мінеральних форм азоту за рахунок мобілізації природної родючості грунту проходить слабко.
Низька температура грунту і повітря, підвищена вологість затримують процеси амоніфікації. Тому азот, внесений у вигляді підживлення, дає стійкі прибавки врожаю за рахунок кращого кущіння і загального розвитку рослин.
Вносити добрива навесні рекомендується відразу ж після того, як зійшов сніг, по мерзлоталому грунті. Якщо поля вкриті снігом, від підгодівлі слід відмовитися, так як добрива здуваються вітром і значна частина їх втрачається. Ранньовесняне підживлення озимої пшениці (з урахуванням біологічних особливостей сортів і умов обробітку) підвищує врожайність зерна на 2-5 ц/га і більше, істотно впливає на його якість.
Добре розвинені посіви підживлюють за допомогою зернових або зернотукових сівалок при досягненні фізичної стиглості грунту, а розріджені і слаборозвинені – набагато раніше, розкидаючи по поверхні поля. При нестачі внесених з осені добрив, особливо в зоні достатнього зволоження і зрошення, підгодівля ефективна.
Однак ранньовесняна підгодівля, що широко увійшла в практику землеробів в районах недостатнього і нестійкого зволоження, в посушливі роки неефективна. У ряді випадків захоплення підгодівлею озимини призводить навіть до зниження врожаїв. Відбувається це тому, що підживлення азотними добривами сприяє більш інтенсивному наростанню вегетативної маси. Такі бурхливо розвинені рослини до моменту дозрівання хлібів в більшій мірі схильні до запалів, що є досить частими на півдні країни. У вологі роки на полях з такими рослинами швидше розповсюджуються грибкові захворювання, що теж призводить до недобору врожаю. На жаль, не завжди і не всюди ці фактори враховуються.
Проводилися досліди по з’ясуванню доцільності додаткових пізніх (в період цвітіння – наливання зерна) позакореневих азотних підживлень з метою підвищення вмісту в зерні клейковини. Досліди показали, що додаткові пізні підгодівлі азотними добривами збільшують вміст білка на 0,5-2 %, а клейковини на 2-6%.
Тому при повному внесенні добрив з осені, особливо в зоні недостатнього зволоження, підживлення сільськогосподарських культур, за винятком озимих зернових, проводити недоцільно.
У сільськогосподарській практиці підгодівлі проводять як рідкими, так і твердими добривами.
Переваги підгодівлі рідкими добривами в тому, що добрива вносяться на велику глибину в більш вологий шар і розподіляються рівномірніше в грунті. Кількість внесеної при цьому води не робить істотного впливу на врожай сільськогосподарських культур. Вносити добрива для підживлення необхідно так, щоб не порушувати природного розташування кореневої системи, не заподіювати опіків, не створювати високого осмотичного тиску в активній частині кореневої системи. Коли проводиться перша підгодівля, добрива вносять на 10 см у бік від рядка і на глибину 10 см. При наступній підгодівлі добрива вносять посередині міжрядь і закладають на глибину від 12 до 18 см у вологий шар грунту. У сухий шар грунту вносити добрива для підживлення не доцільно. Найбільш ефективна підгодівля для підвищення врожаю цукрових буряків, соняшнику та інших просапних культур рідкими азотними добривами відразу ж після проривки, а фосфорно-калійними – після розмикання рядків для підвищення цукристості коренів. Осінньо-весняна підгодівля збільшує урожай і якість зерна озимих культур, а річна в більшості випадків збільшує кількість білка в зерні.
Проводячи підгодівлі, необхідно враховувати біологічні особливості сільськогосподарських культур, вміст в грунті вологи, кисню, вуглекислоти. Від цього залежить кількість підживлень, термін їх проведення, форма і вид елементів живлення.
Розкидний і локальний спосіб внесення добрив у грунт.
Мінеральні добрива вносяться за допомогою відцентрових розкидачів. Ці машини розподіляють їх по площі поля нерівномірно. Туки закладаються в грунт плугами, культиваторами та іншими сільськогосподарськими знаряддями. Агротехнічні вимоги до обробки грунтів та закладення добрив, як правило, не збігаються.
Добрива, внесені розкидним способом, при закладенні їх плугом або культиватором розподіляються в грунті нерівномірно. У пошуках живлення рослина змушена мимоволі витрачати енергію на формування сильно розгалуженої кореневої системи у поверхневому шарі грунту. Це призводить до скорочення приросту надземних органів і зменшенню кількості коренів у більш вологих грунтових горизонтах. У сухому удобреному шарі грунту припиняється ріст головного і придаткового коріння, відмирають волоски. У той же час багато частинок добрив, що розосереджені в грунті, не вступають в контакт з поглинаючою поверхнею коренів і залишаються невикористаними.
З цих причин розкидний спосіб внесення добрив не забезпечує достатньо повного використання рослинами поживних речовин і не гарантує високої віддачі туків.
В останні роки в багатьох науково-дослідних інститутах і вузах країни розробляються прийоми локального внесення основного мінерального добрива під різні сільськогосподарські культури. Так, при внесення нітроамофоски (з розрахунку по 100 кг азоту, фосфору і калію на гектар) двома способами: врозкид під передпосівну культивацію і стрічково з інтервалами між стрічками 30 см на глибину культивації – контрольна врожайність озимої пшениці Миронівська 808 без добрива склала 25,0 ц / га, при розкидному внесення нітроамофоски отримано 32,9, а при стрічковому – 38,4 ц / га.
За даними Полтавського сільськогосподарського інституту, на чорноземах перевага стрічкового внесення добрив перед розкидним, виразилося у підвищенні врожайності ячменю на 5,3, а озимої пшениці – на 7,1 ц / га.
При локальному способі зменшується контакт добрив з грунтом і знижується швидкість перетворення поживних речовин, що сприяє більш повному використанню їх рослинами, а, отже – підвищує врожай. Однак у дослідженнях зарубіжних авторів відзначається, що збільшення норм добрив до 100-150 кг / га діючої речовини, знижує ефективність добрив при локальному способі внесення в порівнянні з розкидним.
Як показали дослідження, під озимі культури норми азотних добрив при локальному внесенні можна знижувати до 20-30 кг/га, а під овес, розміщуваний по добре удобрених попередниках і на окультурених грунтах, норми азоту, фосфору і калію слід зменшувати на 30-40% в порівнянні з прийнятими для розкидного способу нормами.
Локальне внесення добрив може здійснюватися як одночасно з передпосівною культивацією, так і при посіві насіння. У разі відсутності спеціальних сівалок для локального внесення добрив тимчасово можна використовувати культиватори рослиноживильника (КРН-4,2; КНР-5,6). У цьому випадку використовуються тільки гранульовані добрива, які вносяться перед посівом зернової культури. Напрямок руху культиватора – рослиноживильника повинен бути перпендикулярним або діагональним до посівних рядків.
Для локального внесення добрив одночасно з висівом насіння можна використовувати агрегат з двох сівалок – СЗУ-3,6 і СЗ-3,6 або сівалки двох марок.
Глибина загортання добрив при локальному внесенні має важливе значення. Вона залежить від культури, механічного складу і вологості грунту. Під озимі культури добрива слід закладати приблизно на глибину 10 см на суглинистих грунтах, а на супіщаних – на 15 см. При недостатній вологості грунту глибину загортання добрив слід збільшити на 2-3 см.